маленьке щастя

- Куди йде кохання? - запитало маленьке щастя у свого батька.

- Воно вмирає, - відповів батько. Люди, синку, не бережуть те, що мають. Просто не уміють Кохати!

Маленьке щастя задумалося: Ось виросту великим і стану допомагати людям! Йшли роки. Щастя підросло і стало великим. Воно пам'ятало про свою обіцянку і щодуху прагнуло допомагати людям, але люди його не чули. І поступово Щастя з великого стало перетворюватися на маленьке і чахле. Дуже воно злякалося, як би зовсім не зникнути, і відправилося в далеку дорогу, аби знайти ліки від своєї недуги.

Чи довго чи коротко йшло Щастя, не зустрічаючи нікого на своїй дорозі, лише стало йому зовсім погано. І зупинилося воно відпочити. Вибрало розлоге дерево і прилягло. Лише задрімало, як почуло кроки, що наближаються.

Розплющило очі і бачить: йде по лісу дряхла стара вся в лахмітті, боса і з палицею. Кинулося щастя до неї:

- Сідайте. Ви, напевно, втомилися. Вам потрібно відпочити і підкріпитися.

У старої підкосилися ноги, і вона буквально звалилася на траву. Трохи відпочивши, мандрівник повідав Щастю свою історію:

- Образливо, коли тебе вважають такими дряхлими, адже я таке ще молоде, і звуть мене Кохання!

- Так це ви Кохання?! здивувалося Щастя. Але мені говорили, що Кохання це найпрекрасніше з того, що є на світі!

Кохання уважно поглянула на нього і запитала:

- А тебе як звуть?

- Щастя.

- От як? Мені теж говорили, що Щастя має бути прекрасним. І з цими словами воно дістала зі свого лахміття дзеркало.

Щастя, поглянувши на своє віддзеркалення, голосно заплакало.Кохання підсіло до нього і ніжно обійняла рукою.

- Що ж з нами зробили ці злі люди і доля? - схлипувало Щастя.

- Нічого, - говорило Кохання, - Якщо ми будемо разом і станемо піклуватися один про одного, то швидко станемо молодими і прекрасними.

І ось під тим розлогим деревом Кохання і Щастя уклали свій союз ніколи не розлучатися. З тих пір, якщо з чийогось життя йде Кохання, разом з ним йде і Щастя, порізно їх не буває. А люди до цих пір зрозуміти цього не можуть.

притча

Група випускників, успішних і кар'єрних, прийшли в гості до свого старого професора. Звичайно ж, незабаром розмова зайшла про роботу: випускники скаржилися на численні труднощі й життєві проблеми. Запропонувавши своїм гостям каву, професор пішов на кухню і повернувся з кавником і підносом, заставленим найрізноманітнішими чашками - порцеляновими, скляними, пластиковими, кришталевими і простими, і дорогими, і вишуканими.

Коли випускники розібрали чашки, професор сказав:

- Якщо ви помітили, усі дорогі чашки розібрані. Ніхто не вибрав прості чашки і дешеві. Бажання мати для себе тільки краще і є джерелом ваших проблем. Зрозумійте, що чашка сама по собі не робить каву кращою. Іноді вона просто дорожча, а іноді навіть приховує те, що ми п'ємо. Те, що ви дійсно хотіли, було кавою, а не чашкою. Але ви свідомо вибрали кращі чашки. А потім почали розглядати, кому яка чашка дісталася. А тепер подумайте: життя - це кава, а робота, гроші, положення, суспільство - це чашки. Це усього лише інструменти для збереження Життя. Те, яку чашку ми маємо, не визначає і не змінює якості нашого Життя. Іноді, концентруючись тільки на чашці, ми забуваємо насолодитися смаком кави. Насолоджуйтеся своєю кавою! У найщасливіших людей немає всього кращого. Але вони витягають усе краще з

того, що є.

Щастя в тому, щоб хотіти те, що в тебе є. А не в тому, щоб мати те,

чого хочеш.